14 лютого 1997.

Микола Іванович Лєвін — мешканець звичайної двокімнатної київської квартири на Лук’янівці, знаходить у ліжку мертве тіло свого 28-річного онука. Його звали Дунаєв Геннадій Володимирович. Цілком можливо, що саме в той зимовий день помер і київський панк.

Гена Дунаєв, краще відомий як Дуня, вірив у те, що йому не щастить у житті. Впродовж нього, він записав близько 64 магнітоальбомів, грав з відомими гуртами — ВВ та російською Цивільною Обороною —  видавав самвидавні рок-журнали і був актором та режисером власного музичного моно-театру; та відомим за життя він так і не став. Зате залишився назавжди в пам’яті київського рок-середовища. Яскравий і божевільний, чутливий і вразливий, експресивний і депресивний  — таким описують його ті, хто знав його особисто.

Він народився наприкінці 1960-х у Києві. Його тато — Володимир Дунаєв, колись відомий гітарист, гравший у різноманітних ансамблях та оркестрах, рано пішов із сім’ї — й Гена більшість свого життя прожив із дідусем та бабусею. Вчився Гена в СШ №61 і там познайомився зі своїм другом Ігорем Пачевим, разом із котрим у 1985 записав перші експерименти.

У тому ж 1985 він уперше потрапив до лікарні. Все своє подальше життя він страждатиме на біполярний афективний розлад. Як згадуватимуть, Дуня неодноразово від’їжджатиме на лікування — майже щоразу коли група отримувала інтерес чи можливість виступити десь, Гена потрапляв до лікарні. Ігор Пачев, співучасник групи ДМТ, згадував, що під час виступів траплялися скандали, коли Дуня відключався прямо посеред пісні, приходив до тями й влаштовував скандал про те, що зірвали пісню.

Фантастичним здається, що з таким здоров’ям та за таке коротке життя хтось міг зробити стільки, скільки зробив Гена Дунаєв. При чому все це робилося всупереч життєвим та фінансовим обставинам. Чотири роки Гена пропрацював монтажником та освітлювачем в “Молодому театрі” та кілька місяців у театрі драми і комедії та “Бенефісі”, а вже з 1993 довелося торгувати на Хрещатику касетами.

КиМік

Київський Мікрофон — так називався один з найперших київських самвидавних рок-журналів, ідея створення котрого належала Дунаєву. “Жити було нудно, читати не було чого”, згадував він пізніше. То ж у 1987 він написав та надрукував перший випуск КиМіка. Пізніше, того ж року, вийшов і випуск №2, після якого Дунаєв вирішив перестати працювати над журналом.

І хоча фізичні копії журналу, вірогідно, вже давно не існують, зміст журналу можна прочитати завдяки журналістці Тетяні Єжовій, котра вручну переписала перший та другий випуски.

Діти Майора Телятнікова

Легенда наполягає: жив-був собі герой Чорнобиля майор Телятніков. І було в нього три сини — гітарист Гена Дунаєв, басист Ігор Пачев, а третій — драм-машина… Так писала про панк-гурт Діти Майора Телятнікова Тетяна Єжова в статті для журналу “Молода Гвардія”.

Фото гурту ДМТ з газетної статті, присвяченої роковинам смерті Дунаєва

Гурт постав напровесні 1988. Згодом драм-машину замінить барабанщик Анатолій “Коріфан” Войтовський й його склад фактично встановиться як тріо.

Разом вони запишуть 4 альбоми й проведуть декілька концертів. Декілька — через час занадто несприятливий для їхньої творчості. Як згадував пізніше Ігор Пачев,

“Весь час він зустрічався з офіційними журналістами, композиторами, оргкомітетами фестивалів. Треба сказати, вони всі його потай боялися!!! Він дарував їм “демозаписи”, дзвонив їм. Коротше кажучи, ДМТ знали всі — від останнього панка до голови спілки композиторів!!! Офіційні особи нас боялися як смерті. Ситуація прикрашалася скандалами на наших концертах (ну це було хоч весело). Вдруге нас нікуди не запрошували. Боялися, що панки зал спалять і т.п. Дуня страшно жадав офіційного визнання. Для цього на концертах він різав собі груди бритвою, кричав зі сцени на членів журі або оргкомітету, і чинив тому подібні милі дрібнички. У його голові це чудово узгоджувалося :-)”

Потрібен вибух мозку. А інакше навіщо тоді рок-н-рол? — з інтерв’ю Т. Єжовій (лютий 1990)

Враховуючи всі труднощі, спільна діяльність гурту фактично завершилася в 1993 після запису кількох пісень для альбому Самобальзамирование. Незадовго до цього Дунаєв перебував довгий час у лікарні — то ж якось активно вести діяльність не видавалося можливим, та й інтересу від публіки не було — молоду державу поглинула фінансова криза, то ж відвідування концертів фактично спало до нуля.

Та зі слів Пачева, від бренду ДМТ ніхто не відмовлявся — особиста творчість учасників гурту автоматично виходила як частина творчості гурту, а такої було на понад 30 альбомів (більшість із яких були записані самостійно Дунаєвим). То ж ДМТ існує — існує поки є Пачев і Войтовський.

Рок-опери

Можливо надихнувшись своєю любов’ю до Ніни Гаґен, Дуня створив за своє життя аж цілих три рок-опери.

“Суд” (1993) та “Адераїду” (1994) він записав, фактично, як моно-опери на лібретто, написане його дружиною. Наскільки мені відомо, музична історія України та зарубіжжя не знає нічого (або знає дуже мало) про панк-моно-рок-опери — то ж Дуня з Любов’ю стали в цьому фактичними першопроходцями.

Останньою рок-оперою стала “Пеклораїда”, також відома як “Адераїда II”. На відміну від попередніх двох, праця над цією була колективною: окрім Дуні та його дружини Любові, над записом працювали й сестра Любові — Вероніка Івлєва (до речі відносно відома в 1980-і астрологиня), Євген Бойко, Дмитро Нікішин та рок-група “Хребти”.

Дійові особи приблизно розподілилися внаступне: Автор, Чужий, Лицедій, Життя — Гена; Час, Простір, Харон, Панк-марсіанин, Бог — Євген, Янгол і Природа — Вероніка.

Насправді, ця “панк-опера” триває близко пів години, а далі Дуня бонусом додав свої власні пісні у власному виконанні (з 31-ї хвилини)…З того, як ці “арії” виспівуються, зрозуміло, що виконавці (включаючи Дуню) тексти бачать вперше 🙂. Музична частина була майже повністю зімпровізованою за пару годин (зрозуміло, без “накладань”; Дуня грав на клавішних та співав – там, де тенор або фальцет). Ех, якби нам тоді трохи часу, студію та більше смаку, міг би цікавий психодел-панк-продукт вийти. — зі спогадів Євгена Бойка

На щастя, цей запис було збережено. Прослухайте його за посиланням:

Розмови з Косаковським і політика

З цією історією ми ступаємо дещо в простір легенд, оскільки документального підтвердження (як, наприклад, релевантної статті Світлани Фесенко, котра буцім-то була опублікована в газеті “Вечірній Київ” у липні 1995) немає в вільному доступі.

Як згадував Пачев, Дуня багато дзвонив на радіостанції — й особливо полюбляв балакати з Весклярським. Гена любив влаштовувати різні радіоакції. Одного разу він зателефонував в етер під час інтерв’ю з Леонідом Косаковським — тодішнім головою Київської міської державної адміністрації. Говорять, що Косаківський стверджував, що добре знається в рок-музиці — й тому Гена вирішив задати йому кілька запитань про київську рок-сцену. Косаківський на них, як пишеться, не відповів, але пообіцяв зробити їхні імена відомішими за своє.

Взагалі, політика не була чужою Дунаєву. У 1987 він здобув перше місце на фестивалі-конкурсі політичної пісні й до кінця життя неодноразово повертався до політичної теми в своїй творчості. І хоча в інтерв’ю Тетяні Єжовій він говорив “Особисто я центрист із ухилом уліво. Мені однаково байдужі й нацисти, й комуністи.”, в останнє віриться важко — занадто часто в творах він повертається до теми антикомунізму. .

..Может фашизм неопрятен, но коммунизм — это бред — співає він у пісні “Покарайте Америку!”. 

Король Lost Media

Можливо Гена Дунаєв був би відомішим у світі — принаймні на рівні з Лєтовим, якого він знав та про якого багато відгукувався, якби не одна величезна проблема: більшість його записів безслідно зникли.

Торкається це всіх етапів його творчості — як останніх своїх записів на кшталт альбому Оптимистическая симфония, записаного в 1996 разом із рок-гуртом Снегири й планованого випустити навіть на CD-диску, так і ранніх магнітоальбомів, записаних під час або одразу після завершення навчання в школі.

Дещо губилося, дещо так і ніколи не було перезаписане — і потім теж губилося. Якщо чесно, то ми не маємо навіть точної дискографії — настільки багато в нього було альбомів, що точної цифри встановити сьогодні не вдається.

Перелік альбомів гурту ДМТ, написаний у рукописному “Священному Писанні ДМТ” для №4 випуску Гучномовця

Окремі уривки пісень знаходимо ми в єдиній (поки) книжці про Дунаєва, написаній його дружиною, Любов’ю. Там же, а також в ЖЖ і Фейсбуці, знаходимо поодинокі спогади про нього, за якими можемо частково відновити його біографію. Та читаючи це все, постійно складається враження, що Дунаєв достойний більшого — й одразу приходить розуміння чому він вірив, що йому постійно не щастить. Можливо одного дня до нього прийде частка тієї слави, котрої він жадав — нехай і через десятиліття після його смерті.