Стоять чорні винодари,
Чорне ллють вино.
Підставляй же, серце, чари
Налите – давно.
І впивайся, хоч ти п’яне
Вже давно, як ніч, –
 Поки в очі не загляне
З прірви чорний сич.

Стоять чорні виночерпи,
Вино чорне ллють,
А у серці чорні верби
Вінок смерти в’ють…

Українська література є багатою на імена маловідомі чи й пак цілком незнані — й гарним прикладом такого літератора є Лавро Миронюк.

Поет Лавро Зиновійович Миронюк народився 18(30).08.1887 у селі Рахнівка, що на Гайсинщині. Про його біографію відомо небагато: Миронюк вчителював, а пізніше потрапив солдатом спочатку до імператорської армії під час Першої Світової, а потім — до лав армії УНР. У 1921 був інтернований у Польщі й, звідти, переїхав до Праги, де вступив на філософський факультет Карлового університету. Публікував в українських газетах вірші. У 1922 перебував певний час у празькій психіатричній лікарні, а наступного, 1923, переїхав до Відня. Там знову потрапив до психлікарні й на цьому його слід, фактично, втрачається.

Про Миронюка не можна згадувати без історії розшуку його долі — до цього свого часу долучалися українські поети бо обидві сторони залізної завіси.

До українського світу ім’я Лавра Миронюка повернулося в 1969. Саме тоді його, завдяки потугам Богдана Бойчука, було опубліковано в антології тогочасної української поезії на Заході Координати. Завдяки потугам — бо Бойчукові вдалося віднайти поезії Миронюка, переписані вручну письменником Фотієм Мелешком. Як писав сам Бойчук, про Миронюка він був дізнався від Олекси Стефановича в 1965 — і тоді Бойчукові подумалося, що Миронюк міг узагалі бути містифікацією; поетом, котрого ніколи не існувало.

Та свідченням реальності Миронюка, як-не-як, є історія сім’ї Миронюків, котрі проживали на Гайсинщині — тривалий час поруч зі сім’єю Стусів. Поезії Миронюка (котрі, вірогідно, потрапили з Заходу) були Василеві Стусові знайомими уже на початку 1970-х. У листі до Віри Вовк, датованому 23.12.1971, він писав:

Ще одна в мене новина: недано довідався, що з мого рідного села вийшов цікавий поет трагічної долі Лавро Миронюк. Від тієї хати, де жили мої батьки і де я народився, зовсім недалеко (в селі коло 300 хат). Оце я одержав листа від його молодшого брата. Він досі не вірить, що брата нема. Навіть подав мені адресу 1 927- 1929 pp., коли ще мав од хворого листи — з психіятричної лікарні (Oesterreich, Heil und Pflegeanstalt in Ibbs (?) an der Donau. Abt. XVII). Я дивився на мапі, але цього Ibbs’aa не знайшов. Вірші його мені запали в душу, навіть здалося, що виявляє якусь духовну субстанцію нашого села, хоч, напевне, я перебільшую.

У статті Наші геніяльні божевільні і божевільні генії журналу Zbruč, Юрій Винничук вірно зауважує, що Стус не знайшов “Ibbs’а”, бо має бути Ybbs. Як і слушно пропонує звернутися до тієї лікарні — чим я й зайнявся.

Отже, хоч віршів Миронюка віднайти в лікарні (поки) не вдалося, зараз я познайомлю вас із декотрою інформацією стосовно життя — й, найважливіше, смерті Лавра Миронюка; бо ж усі джерела датують його смерть хибно.

Реєстраційна форма Лавра Миронюка, оформлена поліцією Відня в 1924

З першого документу ми отримуємо відповіді на питання, що переслідували дослідників Миронюка: тепер ми знаємо, що в 1923 він отримав громадянство Чехословаччини й отримав візу до Австрії пізніше того року. 1 січня 1924 він реєструється на адресі Hutweidengasse 36/1/14, Döbling (Відень). 11 ж лютого 1924 він виписується з квартири й за своє наступне місце проживання вказує “Шпиталь”.

Я стверджуватиму, що цим шпиталем була психіатрична лікарня, відома нині як Otto-Wagner-Spital. Та в липні 1925 він потрапить до тої ж таки психіатричної лікарні, відомої нам з листа Стуса.

Запис про смерть Миронюка

Починаючи з липня 1925, Лавро Миронюк пробув пацієнтом псхиіатричної лікарні аж до 2 червня 1961!

Точно сказати як саме Миронюк пережив нацистські чистки пацієнтів конкретно клініки його перебування (а загинуло звідти кількасот пацієнтів) я не можу — а втім, факт є фактом.

Звідси дізнаємося його діагноз — “Параноя”, а також причини його смерті: Серцево-судинна недостатність, ураження міокарда, гіпертонія, інфаркт головного мозку / інсульт, загальний атеросклероз, пневмонія.

Отже, Миронюк прожив майже на чверть століття довше ніж прийнято вважати. Та чи пережили його хоч якісь із його віршів?

Мені про це, на жаль, невідомо. Кажуть, що в австрійських клініках існувала практика утилізувати особисті речі пацієнтів у разі, коли їх неможливо передати родичам — однак шанс того, що щось збереглося, всеодно не є рівним нулю.

Понад те, попереду ще залишається подальша робота з реконструкції біографії Миронюка. Його реєстраційна форма була підписана іменем орендодавця, Johann Korč — про цю людину (з дуже чеським ім’ям) відомостей, наразі, бракує. Бракує відомостей і про чехословацький період Миронюка — все ж, у 1922 він потрапив до лікарні Kateřinky (психіатричної лікарні при Карловому університеті), а потім, впродовж року, жив у селі Solopisky біля Праги. То ж можливо, празькі архіви приховують додаткову інформацію про Миронюка й надалі чекають його повноцінного біографа.