Назва виставки — цитата з вірша мисткині, який вона присвятила головному куратору 60-ї Венеційської бієнале Андріано Педросі. Текст з’явився у межах проєкту національного павільйону під кураторством Каті Бучацької “Щирі вітання”. У самій назві закладено головні теми творчості Анни: роздуми про художників і кураторів, образи сходів і заходів сонця. Цей перелік варто лише доповнити раєм, якому в експозиції та загальній практиці авторки відведено особливе місце.

Центральними об’єктами експозиції є одинадцять килимів у техніці тафтингу — саме з бажання їх показати розпочався проєкт. Counter-Strike2 Також будуть представлені два артоб’єкти, створені спеціально для виставки, і близько тридцяти робіт, над якими художниця працювала впродовж 2020–2025 років.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська відвідала монтаж виставки та поспілкувалася з художницею Анною Сапон, кураторкою Катею Лібкінд, координаторами Андрієм Цикотою і Катериною Барановською, аби розповісти, яким вийшов проєкт і чому він важливий.

Про те, як відбувається знайомство з творчістю Ані

Шлях глядачів починається з кураторського тексту, якому відведений окремий простір. Це найбільш інтимний етап виставки.

Наступна зала занурює у доробок 2020–2025 років. Тут розташовані вітрини з текстами й малюнками Анни, що згруповані за кольорами та настроями: від холодних відтінків самотності та суму до світлих передчуттів раю.

За задумом кураторки, ця частина є точкою входу в іконографію художниці, що вимагає від відвідувачів повільного споглядання, концентрації та особливої уваги до деталей.

Перша зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Одна з робіт Анни, натхненна її екскурсією Музеєм Ханенків ще у 2021 році, символічно займає місце картини із зображенням інфанти, про яку йдеться у тексті художниці. Попри це загальний діалог із музейним простором вибудований радше на формальному рівні.

Катя Лібкінд зазначає, що свідомо намагалася не переобтяжувати експозицію концептуальною іронією чи складними нашаруваннями, аби залишити простір для прямого висловлювання Анни.

Катя Лібкінд під час відкриття виставки “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Четверта зала — діалог кураторки та художниці. Анна створила килим із зображенням Каті, яка, своєю чергою, зробила фігуру художниці, що споглядає за власним “розкладом у раю у день відкриття свої виставки”. Ця взаємодія знаходить логічне завершення в останній залі, де представлено триповерховий макет раю.

“Внизу укриття, коли мені тривожно, я йду туди. Потім — майстерня, а третій поверх — рай, звичайно з садом”, — розповідає Анна.

Тут же завершується й особисте знайомство з Катею і Анею через відеоінтерв’ю, записане спеціально для проєкту. На думку кураторки, ця розмова є гранично щирою саме через свою безпосередність: “Воно трохи нудне і кумедне. Ми часто не знаємо, що спитати”. Водночас ця непрофесійність дуже імпонує Каті Лібкінд, вона вбачає особливу цінність у тому, як наївне мистецтво входить у простір класичного музею.