Філософ Лешек Колаковський якось написав, що проблема соціал-демократії полягає в тому, що замість продавати ідеологічних фікції, як це роблять різні тоталітарні рухи — комуністичні, фашистські чи ліворадикальні, вона…

вимагає прихильності до певного набору основних цінностей — свободи, рівності, та орієнтованої на людину економіки. Але крім того, вона вимагає ґрунтовних знань і раціональних розрахунків, аби усвідомлювати й досліджувати шляхи, за яких ці цінності мають бути втілені.

Інакше кажучи, соціал-демократія приречена постійно еволюціонувати. В нашу епоху домінування в політичному дискурсі як правого, так і лівого слопулізму, тактика може видатися майже неможливим завданням.

Для центролівиці цінність рівності завжди становила фундаментальну різницю поміж нею та іншими рухами. Як визначальну рису, бачив ставлення центролівиці до рівності один із найголовніших теоретиків європейської соціал-демократії Ентоні Кросленд. Його праця, Майбутнє соціалізму (1956), стала однією з найважливіших спроб переосмислити соціалізм в європейській соціал-демократичній традиції — подібного впливу не мав жоден інший післявоєнний внесок у розвиток ідей Лейбористської партії.

У ній, Кросленд, важливо, поставив собі за мету сформулювати соціалістичну позицію, яка була б і інтелектуально обґрунтованою, і практично здійсненною для реального світу. Для цього, вважав він, соціалістам слід перевести в центр своєї уваги власні цінності, а не якісь конкретні методи їх здійснення. У 1956 це, насамперед, стосувалося наполегливості великої частки соціалістів щодо запровадження командної економіки; Кросленд же в переконливий спосіб доводив, що соціалізм не потребує командної економіки, бо ринки, в змішаній економіці, можуть працювати на добробут суспільства.

Безумовно, сучасний світ значно відрізняється від світу 1956 року, коли Кросленд вперше сформулював свою політику щодо рівності, а тому потрібен новий підхід, що передбачатиме застосування нашої соціалістичної етики для подолання існуючих нерівностей. Постає питання: як оновити егалітарні ідеали в контексті України 2020-их та імплементувати їх?

Майже чотири десятиліття після Кросленда, у 1997 за це питання взявся Ґордон Браун — канцлер скарбниці Великої Британії, що стояв у центрі ідеологічного оновлення Лейбористської партії у другій половині 1990-х. Його підхід до Кросленда, я переконаний, може слугувати зразком для того, як нам мислити про центральність рівності сьогодні.

Рівність: колись і сьогодні

Майбутнє соціалізму писалося в той час, коли цінність соціальної рівності не знаходилася під постійною атакою. Сьогодні ж, як і в 1997, ситуація інакша.

Вихідною точкою соціал-демократів завжди було глибоке переконання в рівній цінності кожної людини. І якщо кожна людина має вважатися рівноцінною, то всі заслуговують на те, щоб у житті їм надавали рівні можливості для реалізації того потенціалу, з яким вони народилися. Сьогодні ми стоїмо за це — але робимо це не лише з нашого прагнення досягти соціальної справедливості, а й через наше бачення того, що є необхідним для економічного успіху.

Ми відкидаємо рівність результатів не тому, що це є занадто радикально, а тому, що це не є ані бажаним, ані здійсненним.

Так само, як Кросленд у 1956 році стверджував, що розширення державної власності не є синонімом інтересу суспільства, так і сьогодні збільшення державних витрат не обов’язково означає задоволення громадських потреб.