4 з 5 українців сьогодні щоденно користуються соцмережами на кшталт Instagram та Facebook. І хоча здається, що попит на віртуальні спілкування та обмін інформацією поміж нами з’явився лише не так давно, правда є набагато неочікуванішою та цікавішою.

Незаслужено забутою главою в історії мрії злучити українців за допомогою інформаційних технологій та дати нам можливість взаємодіяти є історія Українського Комп’ютерного Проєкту початку 1970-х та його керівника — Юрія Савицького. Читаємо в журналі Нові Горизонти:

“Користь від Українського Комп’ютерного Проєкту буде величезною. 

Скажімо, наприклад, Союз Українок хоче розпочати кампанію  з набору нових членів в місцевості, де ще не діє осередок. Центральний офіс зможе просто попросити з бази даних комп’ютера список імен та адрес усіх українок у віці 25—30 років,  які проживають у тій місцевості. Потім Союз може надіслати цим дівчатам запрошення стати новими членкинями.

Або, наприклад, група студентів їде до Чикаґо  і хоче познайомитися з дівчатами-українками.  Вони могли б миттєво знайти потенційні знайомства,  отримавши з комп’ютера список дівчат відповідного віку, що мешкають у місті. Потенціал користі Українського Комп’ютерного Проєкту справді вражає. За п’ять років ми змогли б занести в базу дані майже кожного активного  і діяльного українця в США.”

Народжений у 1944 в сім’ї примусових переселенців, молодих українських інтелігентів Зиновія та Теодозії Савицьких, Юрій Савицький сьогодні є легендарною постаттю в історії українського студентського руху за океаном. 

Юрій Савицький наприкінці 1960-х рр.

У 1967 він став співзасновником та першим президентом Української Студентської Громади міста Нью-Йорку. Нью-йоркська громада була першим подібним молодіжним гуртком за океаном — по суті, продовженням справи Драгоманова, Лисенка та всієї традиції громадської, культурної та просвітницької роботи студентських громад. 

Не здивує тому справді бунтарське походження організації: свого часу, Юрій Савицький опише, що потреба створити нову організацію виникла з того, що еміґрантська спільнота нехтувала інтересами студентства, тим самим відштовхуючи від себе найкращі молоді уми. Нью-Йоркська громада стане справжнім втіленням бунтарського духу 1960-х — звичайно що з українською енергією. Потугами громадівців відбуватимуться аматорські кінофестивалі та фотовиставки, буде організовано експериментальний коледж — і навіть, згідно з ознаками часу, відбуватимуться перші свого роду соціологічні дослідження сексуальних преференцій молодих українців США.  

Як зазначатимуть нью-йоркські громадівці в своїх публікаціях, надихатимуть їх на їхню діяльність будуть українські шістдесятники. Героїчний приклад покоління, що повстало проти тоталітарної машини, зробить українських митців та дисидентів названими інтелектуальними батьками молодої ґенерації заокеанських українців: наприкінці 1960-х майже повсюдно в матеріалах громадівців виднітиметься переосмислення в північноамериканському контексті. Об’єднати економічні та інтелектуальні ресурси щоби зберегти українську ідентичність для наступних поколінь — така стояла перед нью-йоркською громадою мета. 

Чи не найголовнішу роль у процесі об’єднання, на думку голови, мав зіграти Комп’ютерний Проєкт — комп’ютерна мережа, що могла б об’єднати всю українську молодь та дати швидкий доступ до контакту з будь-ким із зареєстрованих користувачів. Фактично, на початку 1970, коли розпочалася робота над Проєктом, Юрій Савицький зміг концептуалізувати щось типу українського прото-фейсбуку та прото-тіндеру — і це не лише за десятиліття до появи цих платформ, а й за кілька років до початку масової адаптації персональних комп’ютерів. Згадуючи про ті часи в інтерв’ю Зірочці*, Савицький розповідає:

“Це був лише початок, і я хотів, використовуючи мейнфреймовий комп’ютер… персональних комп’ютерів тоді ще не існувало, і я використовував мейнфрейм, працюючи над кодуванням даних на кошти з членських внесків, і я мав створити цю базу даних… 

Я хотів її постійно розширювати. Моєю мрією було дати більшості українських студентів у США можливість встановити один з одним зв’язок, щоби кожен студент став доступним. 

Я мріяв про це, але ніхто, крім мене, не бачив користі від цього, і тому я обговорював це лише з кількома людьми, знаєте, у своєму офісі чи де-інде. 

Але все ж, метою Комп’ютерного Проєкту було на початок зареєструвати всіх студентів, тому що ми [американські українці поза Нью-Йорком] не мали тоді студентських груп – громад, як ми їх називали у Нью-Йорку, яка була найбільшою студентською організацією, і за яку я відповідав поки навчався в медичному коледжі в Нью-Йорку.“

На ділі, ім’я Юрія Савицького можна внести в перелік піонерів соцмереж — адже ще впродовж кількох десятиліть після завершення активної фази розробки Українського Комп’ютерного Проєкту ідея створити мережу соціальних кіл вважатиметься чимось недосяжним. Українські студенти могли вчинити революцію в світі інформаційних технологій — та політична кон’юнктура на еміґрації й брак фінансування (а перша фаза проєкту оцінювалася тоді в $10 000 — середній річний заробіток американського домогосподарства) не дали українцям запустити першу в історії соцмережу. 

Пропрацювавши над проєктом ще декілька років впродовж студій, Юрій Савицький завершив активну роботу над Проєктом одночасно з випуском з Корнелльської медичної школи та завершенням його повноважень в нью-йоркській громаді. Впродовж ось уже як пів століття він працює лікарем-психіатром; неодноразово відвідав він Україну, де мав змогу працювати з колишніми політв’язнями та жертвами радянської каральної психіатрії. Сьогодні він продовжує мешкати в місті Ріверсайд, штату Коннектикут, де наразі готується вийти на заслужений відпочинок.