Ігор Тальков та Віктор Цой стали на небесах офіцерами УПА. І разом із Володимиром Висоцьким та генералом УПА Шухевичем готуються воскреснути.

Принаймні це стверджує Борис Голодюк — «генерал-капелан УГВР» та провідник «голодюківців-бандерівців».

Найвірогідніше ви ніколи не чули про його діяльність. Та протягом понад 15 років, пан Голодюк є лідером та ідейним натхненником онлайн-культу, котрий встиг залишити слід на багатьох платформах — від блоґів i.ua до YouTube, де сам пан Голодюк випустив тисячі відео.

ЗМІ та оглядачі різних «темних» закутків інтернету ніколи, наскільки мені відомо, не надали жодної уваги цьому культові. Тож Зірочка* пропонує заповнити чергову прогалину в історії українського інтернету й презентує вам історію найбільш патріотичній онлайн-секти України — УНРуху Голодюка.

Протягом статті я також подаватиму довгі витяги з різноманітних дописів п. Голодюка, дозволяючи йому завершувати в них розпочату думку — однак зауважу, що п. Голодюк розкриває сенси дуже довгими реченнями, тож спокійно пропускайте їх якщо бажаєте. Авторський стиль у цитатах збережено повністю.

Хто такий Борис Голодюк?

«ПРЕСВЯТА МАРІЯ прийде ЗА БАГАТОВІКОВИМИ ПРОРОЦТВАМИ МОНАХІВ І КОЗАКІВ УПА саме не в ІЗРАЙЛЬ а до УКРАІНИ\ГАЛИЧИНИ з синеоким русим Христом Богом та воскреслими з небес Героями і друзями ХРИСТА на поміч нам у найважчі дні які наступлять ближчими тижднями…й тоді УКРАІНУ навіки вічні очолить як НАШ Богом призначений Гетьман і КОРОЛЬ воскреслий в новім безсмертномолодім тілі ТАРАС ШЕВЧЕНКО…» — так виглядає типове повідомлення, надруковане паном Голодюком.

Повністю відновити його біографію є надзвичайно важким завданням. Сторінку на Вікіпедії, присвячену йому (а така була!), було вилучено ще далекого 2015 року.

Та з коментарів, розкинутих на різних форумах, можна дещо відновити: Борис Борисович Голодюк народився у 1963 на Івано-Франківщині і наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років керував Івано-Франківським осередком Народного Руху України. Що цікаво, знаходимо про нього таке висловлювання В’ячеслава Чорновола, надруковане в матеріалі рухівської газети «Рух-прес» (№34, 10-12 грудня 1993 року):

«Так само “блукаючим лідером” залишився зі жменькою прихильників колишній голова Івано-Франківської міської організації Борис Голодюк, шукаючи притулку то у ВНРУ, то в ультранаціоналістів, то у керівників обласної Ради, яким допомагав воювати з держадміністрацією. Очищення організації від таких людей пішло б їй тільки на користь, якби при цьому не робилися спроби спекулювати іменем Руху».

У 1990-х колишній лідер Івано-Франківського Руху, пишуть, приїхав до Верховної Ради в Києві на бензовозі — й погрожував підірватися разом із всіма депутатами ВР. Та, на жаль, не можу встановити коли саме це трапилося: коли деякі джерела пишуть про 1993 рік, сам Голодюк пригадує рік 1998.

Востаннє в виборах Голодюк брав участь у 2002 році: тоді, балотуючись до Верховної Ради, він отримав 1426 голоси на Івано-Франківському одномандатному окрузі й зайняв 12 місце. Характерно, що вже тоді в автобіографії він зазначив себе головою «Українського націоналістичного руху» — офіційних згадко про реєстрацію організації з такою назвою я не знаходив, тож можливо, що «УНРух Голодюка» існував уже на початку 2000-х рр.

Елементи вчення голодюківців

Приблизно з кінця 2000-х років Борис Голодюк створив кільканадцять блоґів на i.ua та каналів на YouTube, де він пропагує своїй аудиторії псевдо-християнське глибоко натхненне українським націоналізмом вчення. Треба сказати, що, на відміну від випадків з умовними душевнохворими онлайн-діячами, які транслюють свої думки в пустоту, голодюківці навіть у 2026 році мають декілька сторінок із сотнями підписників на facebook, таких як «Українська Головна Визвольна Рада \УГВР\створена в 1944+поновлена в 1998 р.» чи «Патріоти України+ОУН\УПА \УГВР» (учасником цієї групи, чомусь, є Владлен Мараєв — співавтор «Історія без міфів». Може він щось знає, чого не знаємо ми?).

За суттю, віра, яку пропагує Голодюк, є абсурдною сумішшю українських патріотичних мотивів із доктриною про скорий апокаліпсис та доктринальними моментами, позиченими в Свідків Єгови.

У її центрі — переконання, що з неба на Галичині постане місто Новий Єрусалим, котрий стане центром міжнародного християнства, і що всі видатні українські особистості, а разом — і воїни, що виборювали українську незалежність (включно з солдатами ЗСУ, що загинули після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році), воскреснуть та підуть війною на Антихриста під керівництвом вічного Короля і Гетьмана Тараса Шевченка.

УГВР і таємний Президент УГВР Станіслав Чупринка

Майже завжди пан Голодюк представляє себе як «генерала-капелана УГВР» Павла Дністра, який є підпорядкований таємному Президенту УГВР Станіславові Чупринці, котрий був «заприсяжений» 25 липня 1998 року.

За словами пана Голодюка, у липні 1944 року було прийнято Перший універсал УГВР, у липні 1998 року, на межі Закарпаття і Прикарпаття, — Другий, а напередодні 14 жовтня 2006 року, в Галичі та Івано-Франківську, — Третій, який містив зібрані багатовікові пророцтва про перемогу України в найближчі роки — разом із Пресвятим Богом, воскреслим Великим Кобзарем і Божим військом, основу гвардії якого становитимуть українці.

Разом із Голодюком ця «УГВР» має ще й кількох «капітанів»: Якова Борисова, Петра Опришка, Іван Козака та Назара Смілого. Хто саме ховається під цими псевдонімами — невідомо.

Голодюківці і «славіковір’я»

Окремої уваги заслуговує й те, що Борис Голодюк, у своїй «вірі», перетинається з відомою в російськомовному середовищі псевдо-православною спекулятивною сектою «отрока В’ячеслава».

Якщо коротко, то ця російська секта є побудована навколо шанування померлого 10-річного В’ячеслава Крашеніннікова — в 1993 році хлопчик помер від лейкозу й його мати, Валентина Крашеніннікова, проголосила на початку 2000-х рр. свого покійного сина пророком, цілителем та православним великомученником. Через низку фільмів та книжок, вона поширила це знання поза Чебаркуль (місто в Челябінській області, звідки походить родина Крашеніннікових) і, вірогідно, ознайомившись із цими матеріалами онлайн, Борис Голодюк прийняв «славіковір’я» як частину власного вчення.

«В Росіі теж було багато святих які пророкували про те що там до влади перед 2000роком прийде Антихрист а серед них був всебільшславний християнин отрок Вячеслав Крашенніков умисно знищений шляхом кровохвороби лікарями сатанистами в неповних 11 років у 1993році році в далекім уральськім містечку Чебаркуль і він має воскреснути там з небес як на вид 30річний офіцер УГВР в похідній формі відомій з 1995року по фотах козаків голодюківців й “соколів ” УПА… Вячеслав матиме 2 Богом дане ім”я ” Миколай Голуб” та скаже те на що як голуб миру між словянами і всіма людьми божими є вже більш як 20 літ вивчений Богом в небесах та з ним ще буде тисяча святих Русі які воскреснуть не з гробів з неба металХРЕСНОГО Храму що зійде там в той же час коли на Україну зійде до 200 подібних ЧУДОбожих храмів які вже є ще з 1997 року всі приготовлені сходження з небес на визначені 357 місць світу але Бог набирає в них переважно тих хто помер в останні 100 років як меншгрішна покутна людина і проти цього вірячи в пророцтва УПА спільно проводять земні і повітряні військові навчання в тім Челябінськім УРАЛкраю з 2011року кацапи і китайці про змову яких як сатанистів ще на початку 90років пророче попереджав той юний святий Божий отрок Вячеслав Крашенінніков»

Де межа?

Випадок «голодюківців» є особливим не лише тому, що це —«шизокульт», котрий сутнісно зародився й розвинувся ексклюзивно в UAнеті, а в тому оосбливому виді дискомфорту, котрий виникає, коли читаєш коротші патріотичні уривки з текстів пана Бориса Голодюка.

Українськомовний дискурс звик до того, що такого штибу секти — це щось іноземне (читай — російське), нав’язане в Україні немов випадково. Скажім, в Україні немало «суверенних громадян», що надихаються не так своїми західними, як своїми російськими колегами. Згадаймо також псевдо-православні культи типу царебожників чи АллатРу, яка теж має виключно проросійську орієнтацію.

Випадок «голодюківців» якісно відрізняється тим, що він розрахований виключно на внутрішнього українського споживача — і від того гірше, що в їхньому дискурсі часом немов зникає комфортний кордон між фрикуватістю та мейнстримом. Так, навряд чи є багато переконаних у реальності послань Президента УГВР Станіслава Чупринки, та скільки є тих, хто культивує фанатичну відданість та безкритичне ставлення до певних постатей української історії? Десятиліття в облозі культурної війни зробили нас заручниками думки, що будь-хто, хто «за нас», є одразу некритично «своїм», й випадок Бориса Голодюка є тому найбільш екстремальним прикладом. Набагато ж важче буде говорити про тих, хто на спектрі «нормальності» буде куди ближче до медіани.