8 жовтня 1987 року, в Будинку культури будівельників, що на вул. Стефаника у Львові, відбулися перші організаційні збори членів Дискусійно-політичного клубу.

На збори, під проводом студента 2 курсу механіко-машинобудівного факультету Львівської політехніки Євгена Патракеєва, прийде 11 людей — переважно студенти та молоді вчителі.

Та не дивлячись на, здавалося б, скромність цього заходу, перші збори ДПК викличуть в місцевого Управління КДБ УРСР неабияке занепокоєння. Вперше з 23 вересня 1939, коли після введення радянських військ до Польщі було саморозпущено Українську Соціал-Демократичну Партію, у Львові з’являється клуб з відкритими соціал-демократичними симпатіями.

Львів у перших соціал-демократичних організаціях СРСР.

Євген Патракеєв (18.05.1967–12.03.2007)

Соціал-демократична орієнтація організатора Дискусійно-політичного клубу не були для радянських спецслужб новинкою; про це ми дізнаємося з особливо важливого для нашої історії документу — “Повідомлення Управління КДБ УРСР по Львівській області до Львівського обкому КПУ про негативну діяльність лідера новоствореного Дискусійно-політичного клубу Патракєєва” від 21 жовтня 1987.

Управління КДБ повідомляло, що 20-річний Патракеєв вперше заявив про себе як про політичного діяча під час проходження служби в армії. Там він привернув до себе увагу виступом проти монополії ВЛКСМ на молодіжний рух та пропозицією створити мережу незалежних (насамперед — від партійного впливу) молодіжних організацій у країні.

На перший погляд, висловлювання подібної опінії цілком узгоджувалося з проголошеним Генеральним Секретарем ЦК КПРС Горбачовим курсом політики т.з. “гласності”. Однак стеження за Патракеєвим та характеристика його як поширювача ідейно-шкідливих, ревізіоністських позицій підкреслює, наскільки відрізнявся хід т.з. “перебудови” в Українській РСР від Москви чи Ленінграду. Контрольована “партійним цементом”, Україна була територією підвищеної небезпеки для активістів будь-якого напрямку; то ж українцям доводилося діяти через співпрацю з насамперед російськими антирадянщиками — в рамках т.з. неформальних рухів.

Цим і зайнявся Патракеєв, щойно повернувшись з армії.

У травні 1987 Патракеєв, разом з 10 іншими українцями з різних міст (Миколаїв, Київ) вступив у контакт з організаторами Заочного соціально-політичного клубу —самоорганізованого клубу по переписці, котрий з’явився з ініціативи молодого оренбузького соціаліста Олександра Сухарєва, чий лист до “Комсомольської правди” у 1986 спричинив появу організації.

У листі він виклав свою точку зору щодо перспектив розвитку радянської економіки, він отримав багато листів у відповідь — і роздав їх друзям, щоби ті зв’язалися з авторами цих листів. Тоді ж почалося інтенсивне листування щодо теоретичних засад соціалізму, реального стану суспільства та економіки в СРСР, у результаті якого було вирішено скликати теоретичну конференцію в Москві, що відбулася 1—3 травня 1987 р.

У другій конференції, що відбулася 23—26 серпня, ЗСПК перейменовується на Всесоюзний соціально-політичний клуб — а також обговорює можливість створення незалежної соціалістичної партії. Та процес зривається: не дивлячись на те, що формально всі учасники конференції є прихильниками реформи радянського устрою, під час заходу виокремлюються два чітких крила організації — умовно “марксистсько-ленінське”, котре прагне до реформ всередині конституційних реалій СРСР та соціал-демократичне, котре заперечує можливість продовження радянської системи. Останнє формується представниками Ленінграду на конференції — й саме до їхнього крила, як представник Львову, долучається Патракеєв.

Так, під час конференції він взяв участь в обговоренні та опрацюванні програмних документів фракції та, зокрема, “Звернення С.-Д. фракції BCПК”. Понад те, саме в Таганрозі відбувся один із перших публічних виступів молодого львівського соціал-демократа: виступаючи на конференції, Патракеєв запропонував як проєкт статут львівської групи, який передбачає створення молодіжної партії, повідомив про проведену ним роботу з об’єднання всіх молодіжних формувань м. Львова з метою боротьби з бюрократизмом партійних органів та місцевої влади.

Згодом ВСПК фактично розвалиться, коли, після вступу туди семінару “Демократія і гуманізм” — ліберального та про-західного клубу, організованого Валерією Новодворською в Москві, прихильники збереження радянського устрою влаштують чистку соціал-демократів та лібералів. З ВСПК буде виключено й самого Патракеєва, котрий, вірогідно, залишався в контакті з Клубом принаймні до часу перших зборів Дискусійно-політичного клубу у Львові.

Не дивлячись на занепад ВСПК, вже в 1988 на ґрунті мережі дискусійних клубів соціал-демократичної орієнтації починають виникати формальні об’єднання соціал-демократів. Першим таким об’єднанням у Союзі стає соціал-демократична фракція “Демократичного Союзу”, створеного з учасників уже згаданого семінару “Демократія і гуманізм” Новодворської. Пізніше ця організація матиме певне значення і для становлення соціал-демократичної організації і в Львові.

Боротьба КДБ проти клубу. Союз Демократичних Соціалістів, “Клюмба” і створення Соціал-Демократичної Організації.

Отже, починаючи з жовтня 1988, офіційно — під егідою Львівського міськкому комсомолу, почав свою роботу Міський дискусійно-політичний клуб.

Офіційне схвалення ВЛКСМ та певна обачливість в дискусіях дозволяють клубові стати фактично першою в Україні легальною організацією із політичною спрямованістю. Це не могло не спровокувати інтересу КДБ.

В записці від 21 жовтня 1987 знаходимо наступну пропозицію, висунену Начальником Управління КДБ УРСР у Львівській області генералом Маликом до Львівського обкому КПУ:

З огляду на те, що дискусійно-політичний клуб, створений при МК ЛКСМУ, використовується Патракеєвим як прикриття для негативної діяльності, на нашу думку, доцільно активніше використовувати можливості комсомолу, включити до оргкомітету клубу досвідчених пропагандистів для аргументованої критики провокаційних і підбурювальних виступів його “лідера” та надання зазначеному клубу патріотичної, чіткої ідейно-політичної спрямованості.

Сумнівів жодних — до клубу згодом долучалися нові люди, велика частина яких були інформаторами КДБ.

Перша шпальта газети “Альтернатива”