1) Ґенеза руху: Що таке донський рух? Яким є історичне підґрунтя незалежності Донської землі? Що таке козацьке самостійництво — в минулому й сьогодні?

Почнемо з досить далекої історії. У 1707 році московитам не вдалося силою встановити свої порядки на Дону. Впоратися з донським військом Кондратія Булавіна вони змогли лише у 1709 році, підкупивши кількох козацьких полковників. З цього моменту ми ведемо відлік періоду московської окупації донських і волзьких земель.

Повністю перетворити Волго-Донське межиріччя на звичайну «губернію» їм так і не вдалося. Донські козаки продовжували жити досить автономно: у них були свої вольності, свій уклад і свої традиції.

Історії Степана Разіна та Омеляна Пугачова (до речі, обидва вони родом з однієї станиці — Зимовейської) повторювати немає сенсу. Достатньо підкреслити: наш народ завжди був вольним і ніколи не вважав московитів «братнім народом». Для нас вони були й залишаються загарбниками. Саме ця історична пам’ять зіграла вирішальну роль, коли у 1917 році з’явилося вікно можливостей.

25 жовтня (7 листопада) 1917 року, одразу після більшовицького перевороту в Петрограді, донський отаман Олексій Каледін оголосив, що Військовий уряд Дону бере на себе всю повноту влади. Трохи згодом була проголошена Донська республіка — Всевелике Військо Донське. Це була повноцінна молода держава зі своєю армією, валютою, конституцією та міжнародними зв’язками (зокрема з Україною за гетьмана Скоропадського й за Петлюри).

Те, що сталося далі, добре відомо: друга окупація триває й до сьогодні. Після розпаду СРСР на Дону знову спалахнули сильні самостійницькі настрої, проте Москві вдалося загнати їх у підпілля — за своєю старою традицією: одних отаманів убили або посадили, інших підкупили.

Історичне обґрунтування незалежності Донської землі — це багатовікова традиція вольних земель від давнини до петровських часів, потім фактична автономія у складі Російської імперії і, нарешті, Донська республіка 1918–1919 років.

Сьогодні Донський Республіканський Рух заявляє про свою пряму наступність Всевеликому Війську Донському як останній легітимній державі на Волго-Донській землі.

2) Донський Республіканський Рух: Як постав? Чого прагне? З кого складається?

Європейське представництво Донського Республіканського Руху виникло невдовзі після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли незгодні з московським режимом жителі Волго-Донського межиріччя почали виїжджати з РФ.

Підтримуючи зв’язок із тими, хто залишився, ми зрозуміли, що існує запит на «дипломатичне представництво» донського народу за кордоном. Людям було важливо, щоб світ дізнався: на Дону є серйозне прагнення до незалежності.

Ініціатором створення руху став Андрій Прошаков — відомий у регіоні громадський діяч, письменник, колишній фермер. Як відомо, ніщо не зупинить ідею, час якої настав. У березні 2024 року Андрій опублікував Маніфест руху, а рівно через рік ми провели установчі збори ДРР.

Сьогодні у нас є представники в кількох країнах, а наші козаки воюють у складі Сил Оборони України.

ДРР складається з найрізноманітніших людей — військовослужбовців, студентів, істориків, письменників, інженерів, журналістів, музейних працівників. По суті — з тих самих людей, з яких складається сам донський народ.

Наші цілі: відновлення історичної справедливості та звільнення території Донської Республіки від окупації, а також відродження донського козацького народу як повноцінної нації.

СРСР вдалося те, чого не змогла зробити Російська імперія: мільйони козаків були фізично знищені — спочатку геноцидом «розкозачення», потім Голодомором, а згодом — тотальною асиміляцією. У нашого народу відібрали навіть право називатися народом. Ми маємо намір виправити таке становище.

3) Якою буде Донська республіка? Що є головним в ідеології руху? Фрагменти програми: лихварство, судді, шерифи — що надихає? Хто формує програму? Чи йде робота над проєктом Конституції (чи впливають на неї минулі проєкти, як от проєкти конституції Козакії 1932 та 1939)? 

Головний девіз нашого руху — «Воля Дону — вище трону!»

Це й є основа нашої ідеології: ніхто, крім самого населення Донської Республіки, не має права вирішувати, як нам жити.

Ми активно обговорюємо майбутній устрій держави, публікуємо програмні статті та пропозиції. Однак на даному етапі це лише окремі фрагменти пазла. Республіка — це спільна справа всіх її жителів. Ми називаємо себе донськими республіканцями не випадково: нам близька американська модель другої половини XIX століття — максимальна свобода на низовому рівні при чіткому розмежуванні повноважень між центром і регіонами (станицями, юртами, містами).

Наприклад, жителі станиць Донської Ізлучини можуть вирішити, що в них обов’язковим буде відкрите носіння зброї. Жителі Волгограда — запровадити податок на дизельні автомобілі. Головне — щоб дотримувалися загальних федеральних законів, сплачувалися податки й нормально функціонувала армія.

Щодо Конституції: останнім легітимним конституційним актом на Дону залишаються «Основні Закони Всевеликого Війська Донського», ухвалені Великим Військовим Кругом у 1918 році. Їх легітимність ніхто не скасовував.

Нова Конституція може бути розроблена й ухвалена лише після проголошення Декларації про відновлення незалежності та скликання легітимного Великого Військового Круга. Що саме буде в її основі — покаже сам Круг.

4) Які в руху є зв’язки з козацькою діаспорою та іншими рухами, що боряться за незалежність від РФ? Якими є стосунки ДРД з російською опозицією? Якими ДРД вбачає стосунки майбутньої Донської республіки з Україною — та з ЄС?

Ми самі є частиною козацької діаспори. У складі руху діє «Загальнокозача станиця Дорнштадт» — організація, заснована емігрантами першої хвилі в середині XX століття. Зараз ми ведемо переговори про співпрацю й з іншими старими козацькими організаціями в еміграції.

З іншими національно-визвольними та регіональними рухами ми активно співпрацюємо й беремо участь у спільних міжнародних заходах. У нас уже підписано угоди з рухами черкесів, ногайців, удмуртів, татар, інгерманландців, калмиків. Прекрасні стосунки склалися з Урядом Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі та з Кавказьким Союзом. Ми готові співпрацювати з усіма, з ким у нас спільний шлях.

Ми вже зараз робимо ставку на дипломатію. У нас встановлено робочі контакти з парламентарями та МЗС Литви, триває підготовка спільного заходу з українськими парламентарями в Києві.

Щодо майбутнього: якщо подивитися на карту, Волго-Донське межиріччя займає стратегічне положення як на осі Північ–Південь, так і Схід–Захід. Наші землі — це природні ворота між цивілізаціями. Ми бачимо майбутню Донську Республіку як країну-фронтир, якій необхідні міцні союзницькі стосунки з сусідами.

Говорити про конкретні стосунки з ЄС поки що зарано, хоча ми, безумовно, відносимо себе до європейської цивілізації. Хто знає, можливо, більш актуальною виявиться ідея «Східного Інтермаріуму» — союзу України, Донської Республіки та республік Кавказу.