29 березня 2026 року стало відомо про обрання Аві Льюїса новим очільником Нової демократичної партії (НДП) Канади.

58-річний політик та журналіст очолив ключову соціал-демократичну силу країни в період глибокої кризи: протягом останнього десятиліття спостерігається системне зниження рейтингів партії. Так, минулого року на федеральних виборах 2025 року нові демократи здобули лише 6,29% голосів виборців, зберігши за собою всього 7 мандатів у Палаті громад — один з найгірших результатів партії в історії.

Перемога Льюїса, який отримав підтримку 56% делегатів, свідчить про запит канадських лівоцентристів на докорінні структурні зміни в партії. Політик, чий дід очолював партію у 1971–1975 роках, декларує намір трансформувати НДП у якісно іншу політичну силу, що базуватиметься на принципах демократичного соціалізму.

В інтерв’ю Jacobin Льїс висловив упевненість у спроможності партії сформувати парламентську більшість. Першим кроком до реалізації цієї мети вже стала семимісячна внутрішньопартійна кампанія, яка відзначилася відходом від традиційного для політики “культу лідерства” —  фокус було зміщено на ідеологічні засади. Всі кандидати розпочали кампанію з презентації розгорнутих стратегічних проєктів, і саме безпрецедентна для сучасного англомовного світу програма Льюїса згуртувала більшість нових демократів.

Сьогодні перед НДП стоїть завдання адаптації та прийняття нової федеральної програми, з якою партія стартуватиме на виборах у 2029. Немає сумнівів, що її підґрунтям стане переможна платформа Аві Льюїса.

Чому канадські політичні зрушення мають цікавити українців?

Справа, звичайно, не лише у великій українській діаспорі в Канаді — програма Льїса пропонує розв’язання проблем, котрі є суть дзеркальними до українських негараздів удома.

Гадаю, що особливої уваги заслуговує розділ програми про боротьбу зі спекулятивним завищенням цін. В ньому Аві Льюїс, серед іншого, пропонує дещо, про що ми майже не чуємо в українському дискурсі, не дивлячись на те, скількох людей торкається ця проблема. Йдеться про створення мережі громадських операторів зв’язку.

Ави Льюїс пише:

Сьогодні канадський ринок телекомунікацій є поділено між олігополією операторів, котрі домінують у сфері мобільного зв’язку та інтернет-послуг у Канаді та поглинають менших конкурентів щойно ті починають демонструвати успіхи. Як наслідок, канадійці змушені платити за мобільний зв’язок та інтернет одні з найвищих цін у світі.

НДП під керівництвом Аві запровадить низку державних заходів для зниження цін на телекомунікаційні послуги по всій країні, зокрема створивши мережу громадських постачальників послуг зв’язку, натхненну успіхом державної компанії SaskTel у Саскачевані. Це зможе гарантувати високошвидкісний доступ до мережі всім охочим — в тому числі й громадянам у сільських, віддалених та корінних громадах.

Державні мережі надаватимуть пріоритет рівному доступу, а не прибутку, реінвестуватимуть доходи в модернізацію інфраструктури, підтримуватимуть робочі місця в регіонах та протистоятимуть олігополії в телекомунікаційному секторі. У короткостроковій перспективі НДП під керівництвом Аві застосовуватиме інші важелі для швидкого розширення доступу до телекомунікацій для всіх, серед іншого вимагатиме забезпечення доступності цін через діюче законодавство CRTC.

В українському політичному просторі схожа риторика звучала лише раз. Іронічно, єдиною силою, яка пропонувала кроки, співзвучні з ініціативами канадійських лівих, був Національний корпус. Так, у їхній програмі від 2017 року знаходимо такі пункти:

• забезпечити 100% інтернет-покриття території України;
• сприяти створенню національних, зокрема й державних, операторів мобільного зв’язку та передачі даних — 4G, 5G тощо.

З цією пропозицією важко не погодитись. Ситуація на українському ринку до болю нагадує реалії, описані в маніфесті нових демократів: як і в Канаді, в Україні ми маємо зацементовану олігополію трьох гігантів — Київстару, Vodafone та lifecell.

Те, що відбувається на ринку мобільного зв’язку, не є ні для кого секретом. Змови щодо підвищення цін та незрозумілі списування є сьогодні нормою. Понад те, як повідомляє канал Останній Капіталіст, через низку іноземних юридичних осіб найбільшого оператору зв’язку — Київстар — контролюють олігархи-громадяни РФ. Враховуючи численні порушення приватності користувачів (не новина, що політика жодного українського оператору щодо даних користувачів не відповідає вимогам GDPR), позиція такої компанії на ринку торкається вже й проблем національної безпеки.

Доки деякі вважають сьогодні, що держава не повинна чинити перепони бізнесу навіть якщо той активно діє проти інтересів мільйонів користувачів, час визнати, що саме пропозиція подібна до програмного пункту НДП є здатною задовільнити потреби якнайбільшої кількості українців.

Я погоджуюсь з експертами, що наголошують, що держава повинна створити максимально сприятливі умови на ринку для того, щоб з’являлися нові мобільні оператори — та дещо необхідно уточнити. Держава сьогодні повинна створити умови для диверсифікації форм власності підприємств на ринку мобільного зв’язку — щоби на ринку зв’язку виступали як приватні, так і громадські та кооперативні підприємства.

Гарним прикладом того, як працюють оператори з не приватною формою власності на практиці, є згаданий в програмі Льюїса SaskTel — оператор, що належить уряду канадської провінції Саскачеван. Компанія, що надає послуги 5G більшості населенню канадійської провінції, чия площа перевищує площу України, відрізняється тим, що пропонує інший підхід: вони створюють та зберігають робочі місця всередині, керуються ціллю забезпечити якнайширше коло мешканців провінції зв’язком через створення інфраструктури в віддалених територіях, а  їхні ціни на послуги є нижчі від конкурентів.

Чи можливо — технічно та економічно — створити щось подібне в Україні? Безперечно. Україна вже має колосальний досвід розгортання складних технологічних рішень в екстремальних умовах — від інтеграції Starlink до побудови резервних ліній зв’язку для військових та енергетиків.

Понад те, поява громадського оператора стала б ідеальним інструментом для виконання ухваленого нещодавно законопроєкту №12094. Згідно задуму міністра Федорова, закон зобов’язує операторів надавати мінімальну кількість мегабіт на секунду та дає змогу користувачам перевіряти якість та швидкість мобільного інтернету через свої смартфони. В прозоро контрольованих громадських операторах уряд отримав би еталонного ринкового гравця, котрого не треба було би переконувати в дотримуванні закону.

Та державна чи комунальна власність — не єдина альтернатива. Центролівиця завжди вірила в співіснування різних форм власності, і тому ми можемо зайти за крок далі від того, що пропонує Льюїс канадійцям: ми можемо заохотити створення кооперативних провайдерів зв’язку.

Північноамериканський досвід доказує: кооперативи часто пропонують одні з найшвидших швидкостей інтернету за найбільш конкурентоспроможними цінами у своїх місцевостях. Прикладом є Hardy Telecommunications — неприбуткова сільський телефонний кооператив, який розбудував розгалужену оптоволоконну мережу в гірській, важкодоступній місцевості Аппалачів (Західна Вірджинія). В Україні для реалізації подібних ініціатив знизу поки що критично бракує як законодавчої бази, так і механізмів підтримки таких підприємств — то ж необхідною є політична мобілізація і навколо саме цієї проблеми.

Потенціал України як майбутнього європейського технологічного хабу — колосальний. Проте олігополія мобільних операторів неминуче стоятиме цьому на перешкоді, захоплюючи ринок, гальмуючи інновації та викачуючи ресурси зі споживачів. Щоб вирватися з їхнього полону й отримати доступний зв’язок, нам потрібні не косметичні правки до регуляторних актів, а поява принципово нових гравців: приватних, комунальних, кооперативних.