Сенсація!

У Великодній Понеділок, 28.04.1954, східно-німецьке міністерство внутрішніх справ подало проголошення, неначе п. Йосип Крутій, здогадно генеральний секретар Української Соціалістичної Партії (sic), централя якої знаходиться в Мюнхені, перейшовши нелегально до Східної Німеччини, “добровільно віддав себе до рук тамошнім органам безпеки.”

18 травня в Радянській Україні Крутій опублікував заяву, названу Причини мого розриву з українськими націоналістами, де звинуватив широке коло українських емігрантських діячів у служінні інтересам США, розкраданні коштів, шахрайстві, торгівлі наркотиками та інших гріхах.

Що в цій історії було правдою? Генеральним секретарем УСП Йосип Крутій не був та нелегально кордон з НДР він не переходив. Чи віддавав він себе добровільно до рук східнонімецької міліції? Цього ніхто не зна.

Факт, однак, залишається: після багатьох років у вигнанні, в 1954 Крутій повернувся до УРСР.

Ким був Йосип Крутій?

Йосип (Осип) Павлович Крутій народився в 1876 (або в 1881) році у місті Перемишль, тоді — в австрійській Галичині. З його власних слів, політично активним він став у 1902, а в 1907 же долучився до Української Соціал-Демократичної Партії.

Під час визвольних змагань, у 1918—1919 Крутій був активним членом організації українських залізничників в єдину професійну спілку, а також активним членом УСДП. Скоріше за все, грав Крутій не останню роль у Селянсько-робітничому союзі — легальні опозиції до уряду ЗУНР, у створенні котрої велику роль зіграли станіславські залізничники.

Знаходимо згадки про участь Крутія на партійній конференції Української Соціал-Демократичної Партії Західної Області УНР 28-29 березня 1919. Там Крутій зачитав реферат на тему “Права робітника і організація”, що також свідчить про роль Крутія-організатора робітників у спілки, а також, спільно з Рудольфом Скибінським, виступив з обґрунтуванням вимог УСДП у боротьбі за права трудящих: встановлення восьми годинного робочого дня, робітничого контролю на підприємствах, пенсій у випадку непрацездатності, допомоги по безробіттю.

За деякий час після партійної конференції, Крутій залишив Україну й оселився, в 1919, у Відні. Залишаючись членом УСДП, він здобув в еміграційних українських колах репутацію “шумськіста” та часто публікувався в українській пресі.

Мало відомо про його життя в 1919–1948, та пишуть, що в 1948 він переїхав до Західної Німеччини, де, в Мюнхені, брав участь у роботі УНРади. У 1950 став членом Української Соціалістичної Партії, утвореної при злуці українських лівих партій, і, вірогідно, був одним із її важливих членів, представляючи партію на різних українських заходах.

У 1953, з невідомої для нас причини, Крутій відійшов від УСП — можливо це було з причини слабкого здоров’я, про яке згадують багато з-поміж джерел; станом на 1954, Крутій понад 10 років страждав на стенокардію та інші хвороби.

Як викрадали Крутія

З приводу того, як саме сталося викрадення Крутія існує декілька версій, то ж спробуймо реконструювати за ними події.

Після виїзду з України Крутій здобув австрійське, а згодом, у 1938, — німецьке громадянство, й посідав кілька нерухомостей у Берліні та Відні.  Окрім того, він був власником ферми біля Берліну, котра, після 1945, опинилася на пограниччі з радянською зоною окупації.

22 квітня 1954 Крутій, вірогідно, відправився до Берліну з Мюнхена. На меті він мав остаточно ліквідувати свої посідлості в Західному Берліні задля того, щоби на виручені гроші осісти в столиці Баварії.

Як громадянин ФРН, Крутій мав право їхати автобусним маршрутом, що проходив частково територією НДР. Скоріше за все, коли автобус проїжджав Східною Німеччиною, його було зупинено, а Крутія заарештовано — й незабаром доставлено до Києва.

З тих пір, Крутій перетворився на постійний об’єкт, котрий використовувався в пропаганді. В Києві він публікує в газеті Радянська Україна своє “каяття”, а також дає довге інтерв’ю українському радіо (сьогодні запис цього інтерв’ю є lost media ).

Улітку він стає головним персонажем пропагандистської статі, написаної українсько-канадійським про-комуністичним журналістом Степаном Мацієвичем. У частинах, збережених для нас газетою “Свобода”, постає ідилійна картина нового життя Крутія в УРСР:

“І ось, ми сидимо за столом у його приміщенні в готелі “Україна”. Цей готель знаходиться, коли йдете вниз, направо по чудовому бульварі Шевченка, дещо вище Хрещатика… Хороша українська вишивана сорочка йому до лиця, його ж широке обличчя нагадує мені дещо Тараса Бульбу, як його зображують на малюнках, тільки невеличка в нього борідка і не по-козацьки обстрижені вуса. Хоч сам він родом з Перемишля, проте гордиться тим, що предки його колись прийшли туди з Запоріжжя..”

Приблизно в такому помпезному патріотичному стилі подається й решта розмови Мацієвича з Крутієм: останній у ній — хворий старець, що оплакує роки, проведені в “марній” боротьбі.

У 1955, через рік після викрадення, Крутій офіційно стає членом комітету “За повернення на Батьківщину”, організований у Східному Берліні. Чи значить це, що він перебирався з Києва до Берліну — невідомо, як і невідомо що саме він робив у комітеті. Деякі джерела подають, що члени комітету почали активне листування зі знайомими і не знайомими їм співвітчизниками за рубежем — однак члени комітету поняття не мали, з ким переписуються, оскільки всі листи приходили в управління КДБ на місцях. Цілком можливо, що левова частина листів, опублікованих у газеті, писалися власне офіцерами КДБ — відомо й про випадки, коли репатріанти поверталися за закликом своїх родичів лише щоби дізнатися, що ті вже були давно покійні.

Що трапилося з Йосипом Крутієм після 1955? Цього, схоже, не знає ніхто. Чи мешкав він у Києві, Берліні, а може ще десь в Україні, джерела мовчать; не знаємо ми й дати його смерті.

Крутій — крутій?

Та існує й інший погляд на цю подію.

У 1955, газета “Українське Громадське Слово”  — орган, що був пов’язаний із шаповалістським осередком Савви Зеркаля, опублікувала заяву про те, що, починаючи з 1920-х рр., Йосип Крутій був агентом радянської розвідки.

Газета (а саме — №6/1955) надрукувала наступний уривок зі спогадів Микити Шаповала:

12 грудня 1922. Сьогодні Галаган доложив, цієї ночі хтось шастав по шухлядах в секретарській і одділі опікування. Все зводиться до акції Осипа Крутія, Совітського агента, що приходив з пропозиціям до Михайла Цирана, щоб цей поміг видати документи для фотографування. Операцію ці людці мають зробити в помешканні Української Місії Славінського.

Якщо вірити доказам, наведеним у статті “Йосип Крутій — старий крутій”, то Крутій був агентом розвідки СРСР з 1920 р., й своє високе становище в різних українських організаціях Чехословаччини, Австрії та Німеччини використовував задля шпигування за українським незалежницьким соціалістичним рухом. Згодом же, коли він став нездібним до роботи — його було вивезено назад до СРСР, де його слід загубився.

Чи був Крутій дійсно агентом розвідки — а чи було це вигадкою шаповалістського табору, котрий десятиліттями поборював “петлюрівську” УНРаду, ми дізнаємося лише коли отримаємо доступ до архівних справ тов. Крутія.