Сенсація!

У Великодній Понеділок, 28.04.1954, східно-німецьке міністерство внутрішніх справ подало проголошення, неначе п. Йосип Крутій, здогадно генеральний секретар Української Соціалістичної Партії (sic), централя якої знаходиться в Мюнхені, перейшовши нелегально до Східної Німеччини, “добровільно віддав себе до рук тамошнім органам безпеки.”

18 травня в Радянській Україні Крутій опублікував заяву, названу Причини мого розриву з українськими націоналістами, де звинуватив широке коло українських емігрантських діячів у служінні інтересам США, розкраданні коштів, шахрайстві, торгівлі наркотиками та інших гріхах.

Щоправда, в цій історії неправдою є майже все. Генеральним секретарем УСП Йосип Крутій не був; нелегально кордон з НДР він не переходив та й добровільно себе до рук східнонімецької міліції не віддавав. Трапилася, однак, трагічна історія: Крутій був викрадений і насильно вивезений до УРСР.

Ким був Йосип Крутій?

Йосип (Осип) Павлович Крутій народився в 1876 (або в 1881) році у місті Перемишль, тоді — в австрійській Галичині. З його власних слів, політично активним він став у 1902, а в 1907 же долучився до Української Соціал-Демократичної Партії.

Під час визвольних змагань, у 1918—1919 Крутій був активним членом організації українських залізничників в єдину професійну спілку, а також активним членом УСДП. Скоріше за все, грав Крутій не останню роль у Селянсько-робітничому союзі — легальні опозиції до уряду ЗУНР, у створенні котрої велику роль зіграли станіславські залізничники.

Знаходимо згадки про участь Крутія на партійній конференції Української Соціал-Демократичної Партії Західної Області УНР 28-29 березня 1919. Там Крутій зачитав реферат на тему “Права робітника і організація”, що також свідчить про роль Крутія-організатора робітників у спілки, а також, спільно з Рудольфом Скибінським, виступив з обґрунтуванням вимог УСДП у боротьбі за права трудящих: встановлення восьми годинного робочого дня, робітничого контролю на підприємствах, пенсій у випадку непрацездатності, допомоги по безробіттю.

За деякий час після партійної конференції, Крутій залишив Україну й оселився, в 1919, у Відні. Залишаючись членом УСДП, він здобув в еміграційних українських колах репутацію “шумськіста” та часто публікувався в українській пресі.

Мало відомо про його життя в 1919–1948, та знаємо, що в 1948 він переїхав до Західної Німеччини, де, в Мюнхені, брав участь у роботі УНРади. У 1950 став членом Української Соціалістичної Партії, утвореної при злуці українських лівих партій, і, вірогідно, був одним із її важливих членів, представляючи партію на різних українських заходах.

У 1953, з невідомої для нас причини, Крутій відійшов від УСП — можливо це було з причини слабкого здоров’я, про яке згадують багато з-поміж джерел; станом на 1954, Крутій понад 10 років страждав на стенокардію та інші хвороби.

Як викрадали Крутія

З приводу того, як саме сталося викрадення Крутія існує декілька версій, то ж спробуймо реконструювати за ними події.

Крутій здобув австрійське, а згодом, у 1938, — німецьке громадянство, й посідав кілька нерухомостей у Берліні та Відні;  також був власником ферми біля Берліну, котра, після 1945, опинилася на пограниччі з радянською зоною окупації.

22 квітня 1954 Крутій, вірогідно, відправився до Берліну з Мюнхена. На меті він мав остаточно ліквідувати свої посідлості в Західному Берліні задля того, щоби на виручені гроші осісти в столиці Баварії.

Як громадянин ФРН, Крутій мав право їхати автобусним маршрутом, що проходив частково територією НДР. Скоріше за все, коли автобус проїжджав Східною Німеччиною, його було зупинено, а Крутія арештовано — й незабаром доставлено до Києва.

З тих пір, Крутій перетворився на постійний об’єкт, котрий використовувався в пропаганді. В Києві він публікує в газеті Радянська Україна своє “каяття”, а також дає довге інтерв’ю українському радіо (сьогодні запис цього інтерв’ю є lost media ).

Улітку він стає головним персонажем пропагандистської статі, написаної українсько-канадійським про-комуністичним журналістом Степаном Мацієвичем. У частинах, збережених для нас газетою “Свобода”, постає ідилійна картина нового життя Крутія в УРСР:

“І ось, ми сидимо за столом у його приміщенні в готелі “Україна”. Цей готель знаходиться, коли йдете вниз, направо по чудовому бульварі Шевченка, дещо вище Хрещатика… Хороша українська вишивана сорочка йому до лиця, його ж широке обличчя нагадує мені дещо Тараса Бульбу, як його зображують на малюнках, тільки невеличка в нього борідка і не по-козацьки обстрижені вуса. Хоч сам він родом з Перемишля, проте гордиться тим, що предки його колись прийшли туди з Запоріжжя..”

Приблизно в такому помпезному патріотичному стилі подається й решта розмови Мацієвича з Крутієм: останній у ній — хворий старець, що оплакує роки, проведені в “марній” боротьбі.

У 1955, через рік після викрадення, Крутій офіційно стає членом комітету “За повернення на Батьківщину”, організований у Східному Берліні. Чи значить це, що він перебирався з Києва до Берліну — невідомо, як і невідомо що саме він робив у комітеті. Деякі джерела подають, що члени комітету почали активне листування зі знайомими і не знайомими їм співвітчизниками за рубежем — однак члени комітету поняття не мали, з ким переписуються, оскільки всі листи приходили в управління КДБ на місцях. Цілком можливо, що левова частина листів, опублікованих у газеті, писалися власне офіцерами КДБ — відомо й про випадки, коли репатріанти поверталися за закликом своїх родичів лише щоби дізнатися, що ті вже були давно покійні.

Що трапилося з Йосипом Крутієм після 1955? Цього, схоже, не знає ніхто. Чи мешкав він у Києві, Берліні, а може ще десь в Україні, джерела мовчать; не знаємо ми й дати його смерті.

Історія Йосипа Крутія це є, однак, застереження. Як і в випадку репресій проти українських лівих у 1930-х або східнонімецьких соціал-демократів, що не погодилися з примусовим об’єднанням Соціал-Демократичної Партії з Комуністичною Партією в 1946, більшовики ніколи не соромилися вдаватися до найбільш підлих дій задля знищення соціал-демократів та інших демократичних лівих та лівоцентристів.

Українська центролівиця мусить й сьогодні пам’ятати ґвалт, скоєний проти члена Української Соціалістичної Партії Йосипа Крутія, й найкраще, що ми можемо зробити сьогодні — це повернути його ім’я з забуття та повернути йому честь, украдену в нього з узяттям його в полон у 1954.